Юлин колишній чоловік продав свою частку в їхній спільній квартирі й був цьому неймовірно радий. Підлі вчинки – це в його стилі, не міг почекати якихось пів року! Адже за цей час можна було б продати бабусин старий будиночок у селі й повернути йому гроші. Але ні, йому це не цікаво – краще продати кімнату за безцінь, лише б зробити гидоту. І кому? Юлі та сину?
— А знаєш, кому я продав кімнату? — запитав Віталік у телефонній розмові, хихикаючи. — Скоро дізнаєшся!
Юля з ним розлучилася через його безпричинну ревнощі, які дійшли до абсурду. Він постійно влаштовував скандали, ганьбив її перед друзями, вдома влаштовував справжні допити. Але що найдивніше – Юля завжди вважала себе простою, нічим не примітною жінкою, а він був справжнім красенем. Так хто кого мав би ревнувати? Але краса – це одне, а характер – зовсім інше. А характер у Віталіка виявився жахливим. Він обожнював пакостити, був справжнім домашнім тираном, хоч по натурі був боягузом. Дурна душа у Віталіка, ой дурна…
Сім років вони прожили разом, маленькому Юркові було вже чотири. І всі ці роки чоловік мучив дружину ревнощами, доводив до нервового зриву. Останньою краплею стало те, що під час чергового скандалу він уперше сильно її побив – так, що вона не могла навіть вийти на вулицю через синці. У поліцію Юля не звернулася, хоч і зняла побої, натомість поставила ультиматум: розлучення, і він іде з дому. Гроші за частку він отримає трохи пізніше.
recommended by
brainberries.co
Ужасающие кадры: турист сфотографировал свою смерть
Узнать больше
Квартира була куплена в шлюбі, тому Віталік мав право продати свою частку, чим і скористався. Щоправда, перед цим він поставив на двері своєї кімнати замок і приводив покупців лише тоді, коли Юлі не було вдома.
— Ну і кому ти її продав? — запитала Юля.
— Дізнаєшся, дізнаєшся! Життя тобі раєм не здасться!
— Навіщо ти це зробив? Хочеш мені та сину зробити боляче?
— А раптом ти почнеш водити мужиків у квартиру, та ще й у мою кімнату? Син бачитиме, яка у нього мати! А ці покупці – перевірені люди, навряд чи ти когось до себе приведеш.
«Ага, зрозуміло, певно, цигани, — подумала Юля. — Галасливі жінки в хустках і купа дітей. Цікаво, чи можна з ними домовитися, щоб потерпіли пів року?» Якщо ситуація буде зовсім поганою, доведеться тимчасово переселитися до батьків у їхню однокімнатну квартиру, а там якось викупити кімнату.
Через тиждень у неділю Юля почула, як відчинилися двері й у коридорі заговорили чоловічий і жіночий голоси. Вона завмерла в ліжку, але зібралася з силами, накинула халат і вийшла подивитися на нових сусідів. У коридорі стояли двоє – літня жінка та високий плечистий хлопець.
— Ой, доброго ранку! — привіталася старенька. — Будемо сусідами? Давайте знайомитися. Я Антоніна Степанівна, а це мій онук – Діма. Ви не хвилюйтеся, я тут жити не буду, це кімната для Діми.
Юля зітхнула з полегшенням. Які хороші люди! Що ж мав на увазі Віталік, коли так злорадно сміявся? Ну гаразд, із такими сусідами можна й подружитися.
— А я Юля. Влаштовуйтеся, а я поки чайник поставлю, познайомимося ближче.
За годину порожня кімната вже була облаштована: диван, шафа, тумбочка. Юля, зрадівши, запропонувала Дімі користуватися на перший час її технікою на кухні.
— Спасибі вам, люба, — сказала за чаєм Антоніна Степанівна, поки Діма розкладав речі. — Діма вам не заважатиме, він багато працює. Він у нас із дідом один – сирота. Закінчив університет, повернувся додому, а дід у нас у однокімнатній квартирі лежачий. Самі розумієте – памперси, догляд… Дімі навіть дівчину привезти додому не було як. Вирішили щось йому придбати – або кімнату, або гуртожиток. Побачили оголошення вашого чоловіка, ціна була невисока. А я ще й торгувалася, розповідала, що кімната потрібна для догляду за дідом… І знаєте, він аж зрадів, скинув ціну й продав нам. Дивний якийсь.
О, тепер усе зрозуміло! От що він мав на увазі.
— Ви не хвилюйтеся, Діма тут надовго не затримається. Підзаробить як молодий спеціаліст, ми ще грошей додамо, і він купить собі квартиру, а цю кімнату продасть.
— Антоніно Степанівно, хай не поспішає! Я через пів року викуплю кімнату за ринковою ціною. А з Дімою ми точно уживемося, не переживайте.
І справді, ужитися з Дімою виявилося легко. Вихований, відповідальний хлопець, ще й майстровитий – усе полагодити може, та й з Юрком чудово ладнав. Він став для Юлі як молодший брат. Жодних стосунків навіть не розглядалося – Діма був значно молодший, мав дівчину, та й Юля не дивилася на нього як на чоловіка. Віка, його дівчина, інколи залишалася в них на ніч, спершу соромилася, але Юля її заспокоїла.
— Вікусь, розслабся, будемо дружити! — і справді, вони подружилися, Віка згодом і зовсім перебралася в кімнату Діми, допомагала з господарством.
Місяць Віталік мовчав. Не витримав і подзвонив.
— Привіт! Ну що, як тобі життя? Як тобі запах у квартирі? — запитав він з усмішкою.
— Який запах? — Юля зробила вигляд, що нічого не розуміє.
— Запах підгузків від старого діда? Приємно дихається? Со мною не жилося?
— Якого діда? Тут лише приємний аромат Дімчиного одеколону, і все.
Віталій різко обірвав розмову. Ну ось, їде перевіряти обстановку. Юля постукала у двері кімнати Діми та Віки:
— Дімо, можеш мені підіграти?
Юля швидко пояснила ситуацію, і хлопець усе миттєво зрозумів. Коли до квартири влетів розлючений Віталій, його в коридорі зустрів Діма, який був значно вищий і кремезніший за нього:
— Ти хто такий? — спокійно запитав він, дивлячись згори вниз.
— А ти хто такий? Я ж квартиру продав старим!
— А я перекупив. Я Юльчин хахаль, зрозумів? Бачиш вхідні двері? Чи може підказати, де вони? Або допомогти тобі перерахувати сходи в під’їзді на власному заді?
Віталій миттєво збагнув – сили нерівні. Це ж не Юльку бити, яка зростом ледь дотягує до його плеча. Він швидко зник за дверима і більше не з’являвся.
Через пів року Юля виплатила Дімі гроші за кімнату за ринковою ціною – нема чого торгуватися з хорошими людьми, тим більше вони стали для неї майже рідними. Віка та Діма придбали квартиру, відгуляли весілля, на яке запросили й Юлю.
А Віталій? Сам собі ворог. Продав свою частку за копійки, швидко розтратив гроші, і, за чутками, подався світ за очі – чи то на Північ, чи то ще кудись. Хотів дошкулити Юлі, а вийшло, що сам себе переграв. Як то кажуть, не копай яму іншому – сам у неї і впадеш.